ГДК “Митуса”. Галичина: схід Заходу, чи захід – Сходу?

Мар’ян Мудрий (Львів):
«Висказати ясно і полякам, і Європі». Європа в уявленнях галицьких українців ХІХ — початку ХХ століття
(тези виступу на засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса»)

Я вважаю невдалим окреслення Галичини як простору між Сходом і Заходом, хоча в останній час воно й набуло популярності. Це окреслення не є науково продуктивним, воно майже нічого не пояснює. Так само можна описати будь-який реґіон. Думаю, краще зосередитися на з’ясуванні місця Галичини в Європі, беручи до уваги її (Європи) уявний і досить рухомий поділ на Західну (розвинену) і Східну (нібито відсталу). У цьому тексті стверджуватиму, що уявлення галицьких русинів-українців про Європу та своє місце в ній були прямо пов’язані з формуванням модерної національної ідентичності, становлення якої в Галичині відбувалося в конфронтації з польською національною ідеєю та в оперті на історичні традиції руського (всеруського чи малоруського / українського) простору. Відтак розуміння Європи галицькими русинами було вмотивоване не цивілізаційним, а національним вибором. У територіальному сенсі галицько-руська еліта ніколи не ставила під сумнів свою європейську присутність, але намагалася сконструювати для себе Європу без поляків. У ХІХ і в першій половині ХХ ст. галицькі русини прагнули вирішити питання — як залишитися в Європі, але без поляків. У цьому сенсі вони своїм прикладом спричинилися до утвердження концепції Східної Європи.

Читати тези далі
або слухати дискусію тут:

ГДК “Митуса” №11: Галицька земля: хто купець — хто продавець?

Ярослав Рущишин До дискусії з земельного питання
Я б хотів викласти своє бачення проблеми не з правової точки зору (не аналіз законодавства чи законопроекту), а розкрити його на візійному рівні (бачення), якщо хочете, – на ідеологічному. Тому в наступній аргументації зумисне змішуватиму поняття держави і місцевого самоврядування, хоча це неправильно з правової точки зору, але не має жодного значення у приведених нижче обґрунтуваннях. У своїй аргументації я користуюся висновками, зробленими після почутого на лекціях своїх вчителів, прочитаного в текстах відомих економістів та філософів, з якими я цілковито погоджуюся.

Ярослав Рущишин
Комітет підприємців Львівщини

Читати далі

ГДК “Митуса” №10: Статус росіян в Галичині: історія і сьогодення

Галицький дискусійний клуб
Сучасна російська громада у Львові стала заручником політики російського уряду. І дуже багато з того, що нам – українцям, галичанам – не подобається в діях Путіна, і Медвєдєва, і того ж патріарха Кирила, ми автоматично переносимо на росіян, які живуть серед нас. З іншого боку, розмови про скорочення російських шкіл автоматично підіймають питання ситуації з українськими школами в Російській Федерації. В тій же Москві, скажімо, є до півмільйона українців і практично жодної державної української школи немає. В Санкт-Петербурзі на 200 тисяч – теж жодної…

Ігор Мельник

Читати далі

ГДК “Митуса”. Інші галичани. Чи може правдивий галичанин бути гомосексуалістом?

Андрій Шкраб'юк, протопсалт Про гомосексуалізм, церковну печерність і занепад Божого Образу
Андрій Шкраб’юк, протопсалт

Насамперед застосую до себе прекрасне, винесене з совєтської атеїстичної пропаґанди окреслення: так, я – печерний клерикал. І власне з цієї печери клерикалізму дивитимуся на проблему ЛГБТК-спільнот у суспільстві, зокрема галицькому. Смішним є для нас, церковних консерваторів, саме питання, поставлене в заголовок дискусії: чи може справжній галичанин бути гомосексуалістом. Ну що ж, продовжу це смішне питання в такому ракурсі: а чи може справжній галичанин бути дауном? Людиною з поганим зором (так як я)? Без ноги (однієї чи двох)?

Елена Шевченко ЛГБТ и общество
Елена Шевченко
ГО «Инсайт»
Темы гендера и сексуальности в украинском традиционном обществе как были, так и остаются табуированными столетиями замалчивания сексуальных отношений между людьми, в принципе, не говоря уже о чем-то, что не вписывается в, так называемый, традиционный контекст.
Говоря о культуре прав человека и практике принятия этих прав, можно заметить, что самыми болезненными для осознания и понимания, не говоря уже о принятии, остаются права женщин и право на собственную идентичность.
Традиционная патриархальная культура никогда не оставляла шансов на проявление «инаковости», без наложения жестких санкций. В этой культуре все просто, есть черное и белое, хорошее и плохое, правильное и не правильное, норма и отклонение. Регламент рамок вашего существования определен давно и не вами.

ГДК “Митуса” №8: Кіно – пропаганда чи мистецтво?

Дискусія у рамках VI Фестивалю незалежного кіна КіноЛев, 24 серпня, 15:00
Звісно ж кіно є як пропагандистське, так і мистецьке. Співвідношення між ними таке ж, як між масовою та елітарною культурою.
Кіно має занадто значну силу переконання чи навіювання і надто багато вимагає коштів та зусиль, щоб не бути пропагандистським. Мистецьке кіно – це теж своєрідна пропаганда, але пропаганда мистецтва чи, як ще кажуть – «прекрасного»…

Читати далі

ГДК “Митуса” №7: Галицька родина: основа суспільства чи клубок патологій?

Галицький дискусійний клуб "Митуса". Оксана Кісь, Володимир Павлів, Юрій Підлісний. Сьоме засідання Галицького дискусійного клубу за темою “Галицька родина. Основа суспільства чи клубок патологій?”. Доповідачі – Юрій Підлісний, Оксана Кісь. Модератор – Володимир Павлів.

Читати транскрипт

ГДК “Митуса” №6: Чи можливий в Галичині лівий політичний рух?

Сьогоднішні суспільні умови в Галичині не дають підстав говорити про можливість широкого розвитку лівого політичного руху, попри те, що вимоги лівих і проблеми, над якими вони застановляються, є актуальними для суспільства зараз. Про це йшлося 16 липня під час засідання дискусійного клубу «Митуса» у Львові.

Бондаренко Андрій , доктор філософії (PhD),працівник Центру міської історії Центрально-Східної Європи Львів)

Цього року якраз минає 2 десятиліття з моменту утворення української держави. І я думаю, тема, яку ми сьогодні обговорюємо, в цьому плані дуже символічна – вона показує доволі масштабний крах усіх тих ідей та надій, які вирували в головах галичан 20 років тому. Багато хто, ще продовжує захищати життєздатність тих ідей, однак, заперечувати наявність глибокої суспільно-політичної кризи сьогодні досить важко.

Тамара Злобіна , кандидатка філософських наук, співредакторка журналу соціальної критики «Спільне» , учасниця гендерної експертної платформи «Крона» та ініціативи «Феміністична офензива»

Розмови про лівицю в Україні часто починаються з історичної та теоретичної амнезії, спричиненої травмою радянського режиму ХХ століття. Однак двадцять років – достатній термін для того, щоб почати аналізувати досвід минулого, відштовхуючись від проблем сучасності, а не через націоналістичні (байдуже, про-українські чи про-російські) окуляри.

Читати детальніше на оф. сайті або слухати тут:

ГДК “Митуса” №4: Галичина: мультикультурна чи ксенофобська?

Галицький дискусійний клуб "Митуса"
Галичани звикли говорити про свою вітчизну як про мульти-культурну, поліетнічну і різно-конфесійну. Однак, на практиці ми цього не помічаємо. Натомість, в очі кидаються вияви ксенофобії, націоналістичної обмеженості, крикливого безкультур`я.
rasevych ТЕЗА:
Василь Расевич:
Галичина не була мультикультурною, бо різні народи не жили «разом», вони жили «поруч». Явище мультикультуралізму характерне для кінця ХХ століття. Це була свого роду формула для того, щоб впорядкувати життя різних суспільств після чергового великого переселення народів. Свідченням тому, що Галичина була поліетнічною, але не мультикультурною є те, що народи жили відособлено і глибина їх взаємовпливів була мінімальною. Рівень взаємопроникнення культур був також мінімальним, оскільки нагадував дорогу з одностороннім рухом – долучення до польського національного проекту було можливим тільки через цілковиту асиміляцію русинів або ж євреїв. Претензія мати власну, окрему (не потішну) культуру мала бути не тільки обґрунтованою, але й готовою захистити себе. А оскільки два народи русини і поляки претендували на одну й ту ж територію, то ні про яке серйозне взаємопроникнення культур не йшлося.
melnyk_ihor АНТИТЕЗА:
Ігор Мельник:
Я не хочу погодитися з однією тезою, яку висловив пан Василь – що не було мультикультурності, а був асиміляційний рух і переважно в одну сторону. Я належу до нащадків тих шести відсотків, які живуть тут у Львові, як кажуть, споконвіку. І належу теж до змішаної русинсько-польської родини. На прикладі своєї родини можу сказати, що та мультикультурність проявлялася ще і в радянські часи. І тому не можна говорити, що такої традиції не було. Можливо, вона була не така розповсюджена назагал, але вона існувала. В різних середовищах, особливо у змішаних родинах і цей рух не завжди був одностороннім. Візьмімо того ж Андрея Шептицького – це теж фактично було повернення до свого русинського греко-католицького коріння.

читати далі..
або
слухати:

ГДК “Митуса” №3: Чи існує галицький бізнес?

Хто такий галицький бізнесмен? Чи існує консолідована позиція у галицькомі бізнесі і на яких засадах вона могла б існувати? Яку користь може принести імовірне створення окремої «касти» бізнесменів- галичан?

З боку підприємців участь у дискусії прийняли:

skrypnyk Олексій Скрипник
Моя філософія не включає і не відрізняє галичанина від негаличанина. Хіба що у Львові набагато тяжче робити бізнес – менше обов’язковості, більше заздрості та злості, набагато менше ділової етики і виконання обіцяного. Наш бізнес буде дуже сильно розвиватись, якщо ми хоча би почнемо говорити про порядність. Дуже мало грошей, багато амбіцій і нереалізованих проектів.

 

rushchyshyn Ярослав Рущишин
В умовах виживання годі говорити про існування відмінностей, які б, можливо, у майбутньому привели до конкурентної переваги галицького бізнесу та бажання людей мешкати та провадити господарку в Галичині. На мою думку, галицького бізнесу в розумінні, описаному у вступі (колонка модератора ГДК «Митуса») немає.

читати транскрипт засідання повністю

ГДК “Митуса”№2. Хто нині є правдивим галичанином?

Галицький дискусійник клуб "Митуса" Зустріч перша

Володимир Павлів:
Коли мене запитують: «Чому ви, галичани такі (наприклад, завзяті, пасіонарні, злі, національно-стурбовані тощо)?» – я відповідаю питанням на питання: «Кого маєте на увазі, кажучи «ви, галичани?».
Чи люди різних національностей і релігій, що їх життя порозкидало з Галичини світами після 1939-го, перестали бути галичанами? А галицькі селяни, що переживши лихоліття, залишились на своїй землі чи перебралися в міста, змінили свою ідентичність? А діти й онуки «визволителів» та «фахівців зі сходу», що в Галичині народилися й виросли, стали галичанами? А ті, хто за 65 років після війни приїхав у Галичину на навчання, на роботу за розподілом, або просто породичався з галичанами – їх вважати галичанами?
Єдине, що можна сказати з певністю, що середньостатистичний мешканець Галичини сьогодні дуже відрізняється від пересічного галичанина до 1939 року.· Галичанин – є і було поняттям понаднаціональним, мультикультурним і полірелігійним. А все ж було (а чи є?) щось, що поєднувало в цій самоназві представників різних· національностей і віросповідань, людей різного суспільного статусу чи світоглядних концепцій. Чи в стані нинішні мешканці Галичини віднайти ту «таємну формулу»· галичанства, що її було втрачено, а може – глибоко заховано, упродовж останніх десятиліть? Ця «формула» потрібна для досягнення процвітання нашої батьківщини і· добробуту всіх її громадян, без огляду на походження. Чи можливо спільно витворити таку собі «формулу галицького щастя»?·При цьому ми усвідомлюємо, що наші· поняття про галичан є різними і часто не знаходять підтвердження у різного роду соціологічних дослідженнях. Тому обмін думками почнемо з короткого виступу· соціолога. Вікторія Середа, кафедра соціології ЛНУ ім. Франка…

Читати транскрипт або слухати тут.

 

ГДК “Митуса” №1. Галичина: проект чи батьківщина?

Галицький дискусійник клуб "Митуса". Зустріч перша

Спеціальним гостем першого засідання Клубу став проф. іст. наук Данило Яневський, який відкрив його коротким підсумком суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні за роки незалежності.

Читати транскипт або слухати.