Posted on 25 березня 2014 by Херсонська ОБД імені Дніпрової Чайки
12 лютого вихованці
літературної студії “Контур”
Херсонської ОБД імені Дніпрової Чайки
побували у
радіостудії
– в гостях у журналістки Ірини Євстаф’євої – автора популярної серед шанувальників красного письменства нашого краю програми “Книжкова шафа”.
Нещодавно Андрій Куликов отримав листа від Леоніда Фінберга, головного редактора видавництва “Дух і Літера”. І були в тому листі не новини і не заклики, а поезія. Розмова — про новий текст поетки Мар’яни Савки.
Продовження
Перекладачка і письменниця Вікторія Наріжна разом з Іриною Славінською ріжуть на кухні олів’є і міркують про «совок», Євромайдан, Україну в майбутньому, психоаналітику і побажання на Новий 2014 рік.
- Щось запахло вже снігом, – зауважив Нюхмумрик.
Наступного ранку випав перший сніг, присипав усе навколо маленькими колючими сніжинками. Сніг падав увесь день.
Побіліла земля, від’їзд двох подружок, чисто прибраний будинок – усе це наклало на день печать нерухомості та задуми. Гемуль, задерши голову, розглядав своє дерево, відпиляв шматок від дошки та так його й покинув. Стояв собі й дивився. Інколи заходив до будинку, щоб постукати по барометру.
120 років тому народився український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози Микола Хвильовий. Йому присвячена передача, підготована обласним радіо та обласною науковою бібліотекою Херсонщини.
“Наш орієнтир –
Європа
,
досвід багатьох віків. Європа
– це
грандіозної цивілізації
.
Європа
–
це
Гете, Дарвін, Байрон, Ньютон, Маркс і т. д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азійського ренесансу.
» (Микола Хвильовий)
З 17.25 вірші Миколи Хвильового читає
Віктор Бикодир.
Досі не можу собі пояснити, що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мовби жива істота.
Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. Оце як є твердий рішенець, що сьогодні виступаємо, чи хай там навіть узавтра, то вже місця собі не знаходиш, щось аж трусить тобою зсередини. Я бачив, що так було не тільки зі мною, кожного з нас постигала ця втіха, тільки всяк переживав її по-своєму.
Юрій Андрухович – “Грмоадському Радіо”: Погляд, що пам’ятник Леніну – це твір мистецтва, мені видається цинічним. Я не мистецтвознавець, але це пам’ятник злочинцеві. Пам’ятник злочинцеві не має бути частиною міського ландшафту, якщо ми хочемо жити у щасливому, хорошому місті – естетикою іноді можна пожертвувати. Особливо якщо ця естетика сумнівна”.
В карпатських оповідях багато важить історія про такого собі чоловіка, який врешті потрапив до небесної брами. Замість стукати, він почав грати на скрипці. Коли ж святий Петро запитав, хто там, чоловік відповів – «Я».
Не став ніяк пояснювати більше, бо що ще більшого можна сказати поза цим «То я».
У цій короткій відповіді – ціла історія Європи.
Ірена Карпа ексклюзивно для Громадського радіо прочитала нове ніде не опубліковане оповідання. А також розказала про хворобу та зцілення, доброякісне та злоякісне, про своїх жінок, дітей і чоловіків. Слухайте АНТЕНУ Ірини Славінської.
У лісі туман нагадував білу стелю без кінця і краю, яку підтримували чорні стовбури дерев – урочистий краєвид, немов створений для тиші. Гемуль думав про свого човна. Він мовчки плівся за Нюхмумриком до самого моря. Нарешті все знову стало для нього простим і зрозумілим…
Увечері, коли навколишні мешканці розбрідалися по домівках і над затокою западала тиша, мудрик любив розважати себе власними вигаданими історіями. Він заколисував себе ними до сну, а наступного вечора продовжував розповідь або починав спочатку…
На підвіконні сидить кіт. Я дивлюся на нього, а він – на людей за вікном. Ми здатні годинами ось так сидіти, дивитися один на одного, і всім нам буде зовсім не нудно. Ні мені, ні моєму котові, ні людям за вікном, які одвічно кудись спішать…
Анетта Антоненко в «Антені»: просуваючи українську літературу за кордоном. Тверезий погляд на потенціал наших письменників на європейському книжковому ринку.
Продовження