Академрізниця: Богдан Шумилович

Posted on 03 червня 2014 by akademriznycia

Богдан Шумилович

Медіа-ландшафт соціалістичного Львова як дослідницька проблема

Після приєднання до УРСР у 1939 році міський простір Львова намагалися швидко “радянізувати” та індустріалізувати цілий регіон. Місто було простором, куди радянський проект прийшов ззовні, представлений як нова і краща цивілізація. Оскільки місто вважалося буржуазним і обтяженим минулою спадщиною, зокрема націоналізмом, релігією та анти-радянським опором, то його представляли як відстале місце (політично та технологічно). Соціалістичний проект мав на меті провести модернізацію Львова, яка б не лише змінила політичну систему і покращила життя людей, але й переродила б місто. Тому телеологічно радянізація Львова мала носити звільнюючий характер: місто мало відродитися, і саме тому у путівниках та офіційних документах часто були присутні метафори “відродження”.

З іншого боку, радянська влада мала можливість запровадити вже сформовані в інших містах соціалістичні ініціативи на території, яка не мала досвіду попередніх комуністичних перетворень.
Сучасні медіа дозволяли поєднувати радянські практики між ново-окупованими територіями та “материнською” землею. Особливо цей процес посилився після смерті Сталіна, що історично збіглось із розвитком телевізійної інфраструктури, та супроводжуючої її культури (разом з виробниками та споживачами). Відтак, у Львові радянізація збіглась із розвитком сучасних медіа, зокрема телебачення.

Відразу після повоєнної відбудови 1950-х років і до радянської перебудови 1980-х років у Львові сформувався специфічний радянський медіа-ландшафт (1955-1985).

Соціалістичні медіа сформували особливий простір у місті і допомогли створити тут радянсько-українську культурну ідентичність та інтегрувати її у “радянський світ”, який включав не лише СРСР, але й соціалістичні країни Центрально-Східної Європи, особливо Польщу. Як прикордонне місто радянської медіа-імперії Львів часто мав грати свою роль у медіа-війнах часів Холодної війни: тут розміщувалися антени для глушіння ворожих сигналів та інша медіа-інфраструктура. Водночас це перетворювало місто у регіональний комунікаційний центр, телестанція якого могла пересилати сигнали на велику відстань – часом навіть за межі СРСР.

Я використовую термін “медіа-ландшафт” як певну абстракцію, що включає інституції, практики, технології, ідеології та акторів (агентів). Разом вони створювали медіа-смисли, символи, наративи і т.д., які функціонували у ситуації певних інформаційних каналів, як-от кінотеатри, передавальні станції та радіо-приймачі, телебачення тощо. Концепція медіа-ландшафту поєднує фізичне та уявне, справжнє та віртуальне – соціально-культурне “ціле”, що неможливо розділити у міському просторі. Якщо розглядати медіа-ландшафт як втілену, локалізовану та складну цілісність, – а не лише як потік медіа-інформації, яку контролюють та спотворюють виробники (продюсери) і яка ніби “окутує” пасивних сприймачів (споживачів), – то отримаємо робочу концепцію, яка пропонує особливий погляд на спільні та суперечливі уявлення суспільства минулого.

Дослідницький підхід дозволяє поєднувати реальне та віртуальне у міському просторі; відслідковує межовий простір між радянським і нерадянським, локальним і центральним, та змінює типовий (верх-низ) підхід у дослідженні медіа, і дає нове розуміння традиційного протиставлення індивідуального та колективного у соціалістичних суспільствах. Ідеться також про нову та оригінальну перспективу вивчення різних досвідів радянського Львова.

Концепція міського медіа-ландшафту суголосна із теорією медіа-міста. В опублікованому у 2008 році дослідженні “Медіа місто” австралійський теоретик архітектури Скот МакКвайр розглядає медіа не лише як засіб репрезентації, а радше як технологію, яка спів-творить досвід міста. У такій концепції важливо не лише, яким чином фільми та телепрограми репрезентують місто, але й те, як медіа творять нові рамки сприйняття міста, як вони впливають на появу нових можливостей пересвідчити місто.

Просторовий досвід модерного суспільного життя формується складним процесом співтворення, який проходить між архітектурними спорудами, міськими територіями, соціальними практиками та зворотнім зв’язком у медіа. І цей процес історичний.”

Богдан Шумилович, Центр міської історії, Львівміський

Лекція буде цікавою для істориків, культурологів, дослідників міста та просто тих, хто цікавиться Львовом.

Leave a Reply

You must be logged in to post a comment.

Subscribe without commenting

РОЗРОБНИКИ

Switch to our mobile site