«Галина Пагутяк ввійшла в літературу зовсім тими дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу. Вона ввійшла, не постукавши і не попросивши дозволу ввійти, вона влетіла через димар і змусила рахуватися з нею. Їй вдалося обійтися без творів, яких вимагала епоха, а разом з тим подарувати твори, який вимагала душа», — так писав про неї Юрій Винничук. Надзвичайно цікавий співрозмовник, вона не любить публічності і цурається літературної «тусовки». Містик альбігойського кшталту, її проза поетична у кращому сенсі цього слова, переповнена багатожиттєвою воістину «котячою» пам’яттю. Її мові властива магія, якій складно опиратися. Галина Пагутяк — новий лауреат премії імені найвідомішого країнського поета, яка повинна гордитися цим своїм лауреатом і яка багато в чому реабілітується цим своїм лауреатом.
своє отримання Шевченківської премії;
свій майбутній роман;
альбігойців і катарів;
український націоналізм;
свій інтерес до шумерської культури та Сходу загалом;
улюблену літературу;
свій спосіб писання;
особливості роботи українських видавництв з авторами;
Максим Буткевич, координатор проекту “Без кордонів” говорить про назви й самоназви етнічних груп та меншин.
Він розповідає про «азерів», «салоїдів» та «негрів». А також про те, що політкоректність не завжди така прямолінійна, як інколи здається. От наприклад: виявляється, інколи «циган» – політкоректніше за «ром»! Хочете знати чому? Слухайте!
Запис для
зроблено Дмитром Губенком на “круглому столі”, присвяченому проблемам міграції, що відбувся у Чернігові 8 грудня 2009 р.
Після річної перерви відновлюємо подкасти на нашому лейблі.
До вашої уваги мікс діпхаусу та текно. Всі треки завантажені з нетлейблів.
Hello!
After a year of silence we restore podcasting on our label.
Deephouse and deeptechno in a mix. All tracks are downloaded from netlabels.
deep house/deep techno, 53:44, mp3, 256 kbps cbr, 98 Mb
Нужно остановится в Санкт-Петебрурге меньше, чем на сутки, и не хочется переплачивать за отель? Недорогие
предлагают почасовую оплату. А по уровню комфорта они обычным отелям не уступают.
Всі ми знаємо, що в літературі існує така тема — письменник та його біографія. Як вони перетинаються, як взаємно відносяться, який взаємний вплив мають? І чи він існує? Чи може знання біографії щось пояснити в поезії, чи може щось нам додати до її розуміння взагалі і в кожному конкретному випадку? Розглядаючи думки самих письменників з цього приводу, ми часами натикаємося на дивні парадокси. Наприклад Кафка вважав, що біографія не здатна нічого пояснити у творчості письменника, тим не менше улюбленими книжками, які він волів читати, були саме біографії письменників. Те саме стосувалося Пруста чи, приміром, Одена з Бродським…
Як би там не було, нам кортить привідкрити завісу приватного простору жительствування письменника, дізнатися як він жив, бо ми не можемо позбавитися відчуття єдності того, як він жив і чим він жив. Хоч промовивши вголос цю думку, з необхідністю розуміємо, якими крихкими є наші надії на таку єдність. Хоча, на доказ попереднього, письменник, принаймні поет, це передовсім приватна особа. Але спинімось. Як би там не було, людська цікавість нездоланна.
Отже, що ми знаємо про Антонича, фактично знаємо? Пасажі із розділу «Дванадцяти обручів» Юрія Андруховича не враховуються, адже межують з дифамацією. Його, Антонича, досі оприлюднена підкріплена фактами біографія вміщується буквально в межах однієї сторінки. Протягом довшого часу знаковий для нашої 2-ї половини 20 ст. український поет, один з тих, хто свого часу наново відкривали Антонича для загалу, Ігор Калинець, досліджує обставини короткого життя поета.
Розвідку свою, за його словами, він починав із останніх тижнів перед смертю, все глибше занурюючись в матеріал, поволі прямуючи по зворотному до хронології шляху, врешті дослідивши Антоничеві життя аж до родинних витоків та географії родини та приватної дитячої топографії поета. Разом із Данилом Ільницьким, співредактором Повного видання творів Антонича, яке побачило світ минулого року, він задався метою реалізувати амбітний проект детальної реконструкції життя найвпливовішого модерніста в нашій поезії. Тепер Ігор Калинець готовий відкрити раніше не відомі подробиці і розказати про події, які стали матеріалом для ще не опублікованої розвідки. Зустріч, яка довго відкладалась у зв'язку зі станом здоров'я немолодого вже Калинця, нарешті відбулась.
На ній Ігор Калинець, не уникаючи гострих кутів, повідав нам передісторію своєї праці над біографією Богдана-Ігоря Антонича та торкнувся лише історії родини та перших років життя поета першої половини минулого століття.
У циклі «Розмови про толерантність» – наступний фрагмент розмови з Володимиром Сорокою, головою оргкомітету Навколосвітнього каравану «Інтеркультура».
Цього разу ми говоримо про розмаїття та одноманітність, про скінхедів, які мають право бути скінхедами та про козаків, які шукали гармонію у були мультикультурними.
До речі! 21 березня “Інтеркультура” проводить наступну цікаву акцію –
розмаїття.
Продовження
Дмитро Потєхін – політолог, громадський активіст – розповідає про «проплачений Майдан», про те, куди дівся мільйон доларів під час Помаранчевої революції, а також чому Майдан не можна повторити.
Запис зроблено
1 грудня 2009 року під час подіумної
«Українське громадянське суспільство: досвід Помаранчевої революції та погляд у європейське майбутнє», яку проводив фонд ім.Бьолля.
Зазвичай на кабінетних зустрічах ми говоримо з однією людиною на багато тем. Але цього разу ми зробили навпаки.Єдина тема зустрічі звучала так: «Тарас Шевченко і богема». Стереотипно ми вписуємо Шевченка в рустикальний дискурс і говоримо про нього ледве не як про мученика. В той же час його знайомі з Петербургу радше описували б його як ексцентрика, гульвісу і «тусовщика». Обговорюючи це, Юрій Кучерявий, Віктор Неборак, Іван Лучук,Остап Сливинський, Мар'яна Кіяновська, Оксана Васьків, Григорій Семенчук, Андрій Саєнко, Тарас Федірко та Юрій Садловський щедро цитували щоденники Шевченка, які містять значно більше, ніж лірика, вказівок на його спосіб життя в петербурзький період: відвідини театрів, візити до знаті, спілкування з артистичними колами.
Подкаст обов’язковий до прослуховування всіма, хто ще не вирвався з полону шкільних штампів.
Анастасія Афанасьєва – російськомовна поетеса з Харкова, перекладачка, психіатр за професією. До «Кабінету» була запрошена з нагоди виходу друком її третьої поетичної збірки «Белые стены». Навідміну він більшості інших зустрічей, на цій було мінімум розмов і максимум віршів — як в оригіналі, російською, так і в українському перекладі Тараса Федірка.
«из того, что сделано, я выбираю флаг»
;
«Поселок и авиакатастрофы»
;
Цикл
«Пять континентов»
;
«Это мы, стоящие лицами…»
;
«Лицо отрешенное мальчика…»
;
«Хочется слышать, как вещи сталкиваются друг с другом…»
;
«Я — это…»
;
Федірко читає переклади цих окремих віршів українською;
Настя про сприйняття своїх віршів в перекладі;
коментар Мар'яни Кіяновської;
Настя про Целана і творчий метод;
«Полый шар»
;
Цикл
«Комедия луча»
;
ще один коментар Кіяновської про поетів, що міняють фізику;
«Сердцевина грецкого ореха»
;
«Я трогаю кожу мира»
;
По черзі оригінал і переклад з циклу
«Башня»
:
«Провал», «Плод», «Башня», «Рюкзак», «Рука», «Спички», «Комната»;
«Молчание» (цикл)
Музика: Афанасьева А. Белые Стены: Стихотворения. — М.: Новое Литературное обозрение, 2010 — 144 с., с приложением CD
Агата Вильчик — контрабас, электрогитара, вокал
Павел Павлосюк, клавишные.
Зустріч присвячена розглядові збірки поезій
Миколи Холодного «Повернення»
(К.: «Факт», 2009. – 212 с. – (Зона Овідія)).
Неборак про своє знайомство з Холодним і причини інтересу до його постаті, читає вірш
«Як би то статись тій біді…»
;
місце Холодного в самвидаві та українській літературі загалом;
Котик читає вірш
«Глухонімі»
;
Кучерявий про саркастичність Холодного;
Неборак читає верлібри
«А він сидів і не рухався з місця»
,
«Та він не промовив і слова»
,
«Розмова поета із самим собою»
,
«Кінь у Києві»
,
«Чоловік, що стояв на руках»
;
Котик читає
«Дядько має заводи й фабрики»
;
Неборак про соцреалізм і сексотів, читає вірші
«Привид»
,
«Повія»
,
Галина Чубай про Холодного й Григорія Чубая;
Неборак ще раз про особисте знайомство з Холодним, читає різні версії
«На стрімкім териконі віддалась ти мені»; «Вона», «Зацьковані цілую п'яти», «Шлях на Київ»;
Котик читає
«Ми і воно»
, Неборак –
«Хто ми?»
,
«Вірш без початку і кінця»
,
«Новорічна ялинка»
,
«Роздуми на цвинтарі (Грицькові Чубаю)»
,
Галина Чубай про посмертне прийняття Чубая до СПУ
Неборак читає
«Марення на носилках»
, роздумує про вплив Холодного на наступників.
17 лютого у Львові в літературній книгарні-кав’ярні «Кабінет» відбулася літературна зустріч із львівською поетесою, перекладачкою Наталією Трохим (пер. Салман Рушді «Опівнічні діти» та ін.), яка запрезентувала українській громадськості литовсько-україно-білорусько-грузинський альманах «
», нещодавно виданий у Литві. Протягом зустрічі п. Наталія прозповіла про пленер поетів, художників та перекладачів у Литві, сам альманах «Діємедіс», та прочитала власноруч перекладені на пленері вірші:
Аміран Свімонішвілі, «Першим болем своїм…», «Притча про вино»
Георгій Нахуцрішвілі, «Дивна зима», «Віяло, схоже на зиму», «Я — Наполеон»
Ґлєб Лободзенко, «Давай заведемо собі янголятко»
Настя Манцевіч «Сиджу, дивлюсь телевізор…», «Що мені робити з тобою…»
Віолетта Шоблінскайте «В чеканні пробудження того, за ким сумую»
про
і особливості міжнаціонального спілкування на пленері
про грузинський досвід ідтримки своєї культурно традиції;
читає свої вірші «Долоню поклав на серце моє», «Чоловікові на ім'я Час», «Ти любиш дощ, тож будь мені дощем…», «Каштани постарілись рано», «Без берега», «Рондель», «Ворожиш»
22 лютого відбулася прес-конференція «Президентство Януковича: загроза запровадження двомовності». Учасники – Ігор Розкладай (Інститут медіаправа), Олександр Вишняк (Інститут соціології НАН), Станіслав Шумлянський (експерт з мовної політики) – модератор, Володимир Шевченко (Донецький національний університет), Оксана Левкова (громадський рух «Не будь байдужим!»).
Ініціатор заходу – громадська кампанія «Новий Громадянин».
Продовження
«Галина Пагутяк ввійшла в літературу зовсім тими дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу. Вона ввійшла, не постукавши і не попросивши дозволу ввійти, вона влетіла через димар і змусила рахуватися з нею. Їй вдалося обійтися без творів, яких вимагала епоха, а разом з тим подарувати твори, який вимагала душа», — так писав про неї Юрій Винничук. Надзвичайно цікавий співрозмовник, вона не любить публічності і цурається літературної «тусовки». Містик альбігойського кшталту, її проза поетична у кращому сенсі цього слова, переповнена багатожиттєвою воістину «котячою» пам’яттю. Її мові властива магія, якій складно опиратися. Галина Пагутяк — новий лауреат премії імені найвідомішого країнського поета, яка повинна гордитися цим своїм лауреатом і яка багато в чому реабілітується цим своїм лауреатом.
Максим Буткевич, координатор проекту “Без кордонів” говорить про назви й самоназви етнічних груп та меншин.
У циклі «Розмови про толерантність» – наступний фрагмент розмови з Володимиром Сорокою, головою оргкомітету Навколосвітнього каравану «Інтеркультура».
Зустріч присвячена розглядові збірки поезій
Миколи Холодного «Повернення»
(К.: «Факт», 2009. – 212 с. – (Зона Овідія)).
22 лютого відбулася прес-конференція «Президентство Януковича: загроза запровадження двомовності». Учасники – Ігор Розкладай (Інститут медіаправа), Олександр Вишняк (Інститут соціології НАН), Станіслав Шумлянський (експерт з мовної політики) – модератор, Володимир Шевченко (Донецький національний університет), Оксана Левкова (громадський рух «Не будь байдужим!»).