- Будьте здорові, сини мої любі! Дай же, Боже, щоб вам на війні щастило! Щоб бусурменів били, і турків били, і татарву били; а коли й лях зачепить нашу віру, щоб і ляха били… Ну, підставляй свою чарку; що — лепська горілка?
- Добре, синку! Їй-богу, добре! Та коли на те пішло, то і я з вами їду! Їй-же богу, їду. Якого дідька я отут ждатиму? Щоб перевестися на гречкосія, висиджуватись дома, доглядати овець чи свиней та з жінкою бабитись? Та хай воно все западеться: я — козак, не хочу! Що з того, що нема війни? Я й так подамся з вами на Запорожжя — хоч погуляю. Їй-богу, їду! — І старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешті й зовсім розсердився, устав з-за столу і, взявши руки в боки, тупнув ногою. — Завтра ж і рушаємо!
Продовження
Бесіда з художником Ігорем Васютою, записана 10 січня 2014 року в західному бастіоні станіславської фортеці. Ми говоримо про натхнення і страждання, п’ємо львівське пиво і лікер «Старий Таллін» та споглядаємо стрічку Кім Кі Дука «Натягнута тятива».
Рік, що минає, був досить непростим, але все завжди змінюється і я вірю, що всі зміни завжди на краще. Дощане Радіо вітає Тебе з Новим Роком та Різдвом Христовим! Нехай збудуться всі Твої заповітні мрії!
- Щось запахло вже снігом, – зауважив Нюхмумрик.
Наступного ранку випав перший сніг, присипав усе навколо маленькими колючими сніжинками. Сніг падав увесь день.
Побіліла земля, від’їзд двох подружок, чисто прибраний будинок – усе це наклало на день печать нерухомості та задуми. Гемуль, задерши голову, розглядав своє дерево, відпиляв шматок від дошки та так його й покинув. Стояв собі й дивився. Інколи заходив до будинку, щоб постукати по барометру.
Перша частина бесіди з івано-франківським філософом Артуром Сіренком, записана в кнайпі «Войцех» 15 грудня 2013 року. У цій частині ми дізнаємося, що означає бути європейцем та окреслимо відмінності східного та західного типу цивілізації.
Досі не можу собі пояснити, що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мовби жива істота.
Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. Оце як є твердий рішенець, що сьогодні виступаємо, чи хай там навіть узавтра, то вже місця собі не знаходиш, щось аж трусить тобою зсередини. Я бачив, що так було не тільки зі мною, кожного з нас постигала ця втіха, тільки всяк переживав її по-своєму.
Це лист простого українця до українця, брата до брата, товариша до товариша, сусіда до сусіда, людини до людини!
В цю мить у кожного з нас є нагода нарешті розібратися в собі, відокремити світло від пітьми і зробити власний вибір! Будь-яке коливання означатиме подальше перебування в сутінках.
Можеш бути фізично поруч з усіма – будь! можеш поширювати інформацію – поширюй! вмієш молитися – молись! будь просто думкою поруч. Але зроби свій вибір. Це найбільше, що ти можеш зробити для України. І тоді, коли твої діти питатимуть тебе про ці дні, ти без остраху скажеш їм, що також вніс посильну лепту до їх європейського майбутнього.
Слава Україні!
В карпатських оповідях багато важить історія про такого собі чоловіка, який врешті потрапив до небесної брами. Замість стукати, він почав грати на скрипці. Коли ж святий Петро запитав, хто там, чоловік відповів – «Я».
Не став ніяк пояснювати більше, бо що ще більшого можна сказати поза цим «То я».
У цій короткій відповіді – ціла історія Європи.
У лісі туман нагадував білу стелю без кінця і краю, яку підтримували чорні стовбури дерев – урочистий краєвид, немов створений для тиші. Гемуль думав про свого човна. Він мовчки плівся за Нюхмумриком до самого моря. Нарешті все знову стало для нього простим і зрозумілим…
Увечері, коли навколишні мешканці розбрідалися по домівках і над затокою западала тиша, мудрик любив розважати себе власними вигаданими історіями. Він заколисував себе ними до сну, а наступного вечора продовжував розповідь або починав спочатку…
На підвіконні сидить кіт. Я дивлюся на нього, а він – на людей за вікном. Ми здатні годинами ось так сидіти, дивитися один на одного, і всім нам буде зовсім не нудно. Ні мені, ні моєму котові, ні людям за вікном, які одвічно кудись спішать…
